Технологія створення ситуації успіху

У 60-70 рр. ХХ ст.. активізується проблема дослідження і вивчення особистості школярів із відхиленнями у поведінці в різних аспектах:

Психолого-педагогічному;
Соціально-правовому;
Медичному.

Причини негативних виявів у поведінці вбачалися тоді в порушенні педагогічних зв’язків між школою, сім’єю і громадськістю.

Значний внесок В. О. Сухомлинського у розв’язання питань педагогічного забезпеченнякорекції девіантної поведінки.В основі цього підходу знання і розуміння дитини, віра, любов і повага до неї, бережливе, чуйне ставлення до фізичного, психічного і духовного розвитку, підтримка почуття гідності.

Тонкий знавець дитячої психології В. О. Сухомлинський стверджував, що перша заповідь виховання – „дати дітям почуття власної гідності.

У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні.

Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися”.

Ситуація успіху – це суб’єктивний психічний станзадоволення наслідком фізичної або моральної напруги виконавця справи, творця явища.

Навіть інколи, переживаючи ситуацію успіху, дитина може зазнати незгладимих емоційних вражень, різко змінити в позитивний бік стиль свого життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з оточуючими, для подальшого руху дитини вгору, щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість особистості, сприяє перетворенню та реалізації духовних сил.

Побачити в дитині особистість, що формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодому вчителю, а й молодим батькам. Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому завдання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх у житті важливі як для вчителів, так і для батьків.

Головна мета діяльності вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість досягнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

ЗАВДАННЯ

Допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів;
Дати зрозуміти, що без зусиль в житті нічого не дається, весь час необхідно прикладати зусилля.

Технологія „Створення ситуації успіху” виробляє найціннішу людську якість – стійкість у боротьбі з життєвими труднощами.

З педагогічної точки зору ситуація успіху – це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому. Це результат продуманої та підготовленої стратегії і тактики вчителя, сім’ї.

Ситуація успіху – поєднання умов, які забезпечують успіх як результат цієї ситуації. Ситуація успіху – це те, що може організувати вчитель для успішного навчання учня і досягнення ним радості.

Стан неадекватного оптимізму – значна переоцінка своїх сил, можливостей. Може виникнути після низки успіхів, що дістали суспільне визнання.

Стан тривожного очікування – такий стан дитини, при якому вона перебуває в постійному пресі очікування події, невідомої за результатом. Він виникає не миттєво, а формується поступово, підсвідомо, в результаті постійного нашарування будь-яких невдач, конфліктів, попередити або швидко ліквідувати не вдається.

Успіх – це удача в діяльності, досягнення бажаних результатів, суспільне визнання особистості.

Технологія „Створення ситуації успіху” звучить у таких висловлюваннях педагога:

Це дуже важливо, і у тебе неодмінно вийде ...
Саме ти і міг би зробити таку справу ...
Починай же! Ти це добре зробиш! ..
Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно! ..

Педагогічна технологія „Створення ситуації успіху” включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортають роботу з різними категоріями учнів.

У цій педагогічній технології учнів умовно поділяють на групи.

Категорія учнів„Надійні” – це школярі різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до виконання своїх обов’язків, активні у громадській роботі, самостійні, впевнені у собі, рівень їх домагань адекватний можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини у сім’ї, зазвичай, добрі.

У„Впевнених” – здібності можуть бути і вищими, ніж у „надійних”, але система не відлагоджена. Періоди підйому, злету змінюються розслабленням; спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на поразки. У класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Недоліки таких учнів: збої в роботі, швидке звикання до успіхів, переростання впевненості у самовпевненість. Ростуть такі діти у дружніх, дбайливих сім’ях.

Учні третьої категорії –„Невпевнені” – цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов’язані, зазвичай, з навчанням. Мають добрі здібності і відповідально ставляться до справи, але невпевнені у своїх силах. Причинами можуть бути: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна атмосфера в сім’ї, епізодичні поразки тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на упередженість вчителів і необ’єктивне оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем категорії „невпевнені” залежить і від особистості учня, і від стилю міжособистісних взаємин, і від конкретної ситуації.

„Зневірені”мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак, після відчутої колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю: серія поразок, безтактність педагога, позиція в сім’ї (улюбленець –„попелюшка”). Педагогам слід знати, що чим менше у дитини надії на успіх, тим скоріше вона замикається у собі і виставляє щодалі більш глибокий захист проти втручання. Така дитина легко стає „ізгоєм” через свою вразливість, нестандартність, небажання змінювати свій світогляд. Основні прийоми в роботі з такими дітьми – створення ситуації успіху через виконання серії доступних доручень і завдань.

Треба правильно добирати слова, з якими ми звертаємось до дітей, щоб допомогти їм спрямувати думки та дії в потрібному ракурсі. Завжди стосовно дітей необхідно казати те, що ми бажаємо бачити, а не те, чому намагаємося запобігти.

Діти не можуть існувати, не відчуваючи уваги до себе, на підсвідомому рівні, це для них – найважливіший фактор життя.

Їм потрібна підтримка, захист, надійність, віра, любов. І тому вони постійно, на тому ж підсвідомому рівні, привертають до себе увагу як позитивними, так і негативними вчинками. Тому, наголошуючи час від часу на гарних якостях дитини, ми стимулюємо їх закріплення та розвиток як рис, характерних для цієї особистості.

Треба звертати увагу й на такий цікавий елемент властивості мозку, як „остання вербальна конструкція”. Тому слова, що вимовлені останніми, відразу набувають образного втілення, яке(на підсвідомому рівні) стає для мозку спонуканням до дії.

У розмові з дітьми ми завжди повинні після завершення спілкування акцентувати увагу на тому, що бажаємо бачити, а не на тому, від чого ми їх застерігаємо.

Наприклад,„..працюємо спокійно, врівноважено, щоб встигнути..”, а не „..не поспішайте, не галасуйте, не сперечайтеся, бо не встигнете...”; або „...тобі сьогодні не вистачає впевненості...”, а не „...ти відповів , як нездара...”. Щоб створитимотивацію на успішну діяльність, треба робити наголос на цьому: „..ви легко зрозумієте...”, „... сконцентруємо увагу, щоб краще засвоїти...”, „...ваші можливості необмежені...”, „...усі проблеми ми успішно подолаємо...”, „...ваша праця завжди плідна...”.

Великою стимулюючою силою, що сприяє розвитку особистості, спонукає до співпраці у навчальному та виховному процесах, є віра педагога у позитивні властивості дитини, її сили, її успішність, втілена на вербальному рівні.

Тому планую і проводжу заняття, в основі яких покладено принцип навчання у співпраці, цим самим надаю учням можливість досягнути високого рівня взаєморозуміння, взаємоспілкування, а також розвивати здібності працювати і навчатися самостійно:

Надаю можливість молодшим школярам нести відповідальність за спільну діяльність.
Створюю ситуації, щоб діти працювали по черзі, слухали один одного і обмінювалися думками, матеріалами.
Організовую роботу дітей в групах, парах, для того, щоб вони отримували ширшу перспективу через обмін знаннями, ідеями, думками.
У класній кімнаті розміщую різні матеріали, що регулюють спільну роботу дітей.
Чітко формулюю вимоги до поведінки учнів при спільній діяльності, визначаю конкретні завдання, інструкції.
Адаптую матеріал і навчальні прийоми для того, щоб врахувати індивідуальні запити, інтереси та особливості дітей.
Використовую різні методи і наочність з метою задоволення потреб молодших школярів.

Робота над проблемою „Створення ситуації успіху в навчально-виховному процесі в класі” дає вчителю можливість удосконалювати внутрішній світ дитини, дає натхнення для постійної роботи над собою.

Батьки є партнерами і учасниками навчального процесу, ціную їхні ідеї та прислухаюся до них. Вони – мої перші помічники у створенні навчальної бази, в проведенні свят і прозаїчних буднях, разом з ними організовую навчально-виховний процес, вирішую проблеми, приймаю рішення. Бо ніхто інший не в змозі зробити те, на що здатна сім’я, яка розуміє всю міру своєї відповідальності за результат виховання дитини.

Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось моє (наше) найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися.